Напередодні 8 березня «Таймер» побував у Кризовому центрі для дівчин, що постраждали від насильства й оказавшихся у важкій життєвій ситуації.
«Важливо - знати, що ти комусь потрібний»
З роботою Кризових центрів і з його мешканками нас познайомила Наталя Вегриян, беззмінний керівник організації від дня її підстави. У благодійний фонд «Дорога до будинку», що заснував центр, Наталя потрапила випадково:
- Років п'ять назад мені в руки потрапила газета «Дороги до будинку», а я по утворенню соціальний педагог. От і прийшла сюди. З тих пор і працюю. В 2007 році в рамках програми профілактики насильства серед дівчин ми відкрили цей центр.
Сьогодні в центрі постійно живуть 14 дівчинок. Хтось тут кілька місяців, хтось - уже кілька років. Вони у свої 16-17 знають, яке це бути нікому не потрібним і виявитися «на дні», а після цього - знайти в собі сили повернутися до нормального життя в суспільстві, що їх відкинуло.
- Вибратися з «ями» допомагає лише усвідомлення того, що ти не один, що ти комусь потрібний, - говорить 16-літня Лена, що до приходу в центр кілька років жила в парку з іншими безпритульниками.
Другий шанс
Сашка привезли в «Дорогу до будинку» з кожвендиспансера. Вона жила в одному з інтернатів і після закінчення школи дівчину разом з іншими вихованками інтернату направили у швейне училище.
- Я не хотіла бути швачкою, я мріяла стати перукарем, - говорить дівчина, - Але мене ніхто не запитував. «Прибудували», куди змогли.
Але Сашко не захотіла осягати нелюбиму професію, пішла з училища. Так дівчина виявилася на вулиці. На життя заробляла чим прийде, у тому числі й проституцією.
- Зараз я живу в «Дорозі до будинку», закінчую курси перукарів, - продовжує Сашко. - Я одержала другий шанс у житті й обов'язково ним скористаюся.
Льоні у квітні здійсниться 17. Вона народилася у звичайній сільській родині в Одеській області.
- Коли вмер батько, мати початку пити, і я для неї перестала існувати, - розповідає Лена. - Мене не годували, били, кривдили.
Коли співмешканець матері почав обертати на неї увага як на жінку, 8-літня Лена втекла з будинку. Дівчинка пішки прийшла в Одесу. Тут інші безпритульники розповіли їй про «Дорогу до будинку». Зараз Лена закінчує школу й готується надходити в університет. Свою майбутню професію вона вибрала вже давно:
- Хочу бути соціальним працівником і допомагати іншим пережити те, що колись довелося пережити самої.
Батьки Тани вмерли, коли вона була зовсім маленькою. Дівчинку виховувала тітка. Вона не приховувала той, що ребенок для неї - тягар і один раз просто вигнала дівчинку на вулицю.
- Я не знала, куди мені йти й що робити далі, - згадує дівчина, - Але потім виявилася тут. Зараз я надійшла на підготовчі курси в медучилище. Дуже хочу стати медичним працівником.
Ці історії із щасливим кінцем. Але є, звичайно, і інші. Далеко не всім «дітям вулиці» вдається повернутися до нормального життя в суспільстві. За два із зайвим року роботи через центр пройшли більше 250 дівчин.
Здебільшого це діти з неблагополучних родин, які через недбалість батьків змушені самі піклуватися про себе, або вихованки інтернатів, які після закінчення шкіл виявляються на вулиці: на жаль, держава піклується про дітей-сиротах і дітях, позбавлених батьківської опіки, лише до повноліття.
- Чим довше ребенок прожив на вулиці, тим складніше йому адаптуватися, - говорить Наталя Вегержан. - А с дівчинками складніше подвійно. Вони вважають себе покидьками суспільства й не бачать іншого шляху крім проституції, наркотиків і алкоголю.
«Часто діти стають ізгоями через помилки педагогів»
Поширенийо думку про те, що насильство - доля неблагополучних родин, де батьки алкоголіки або наркомани: мол, знущаються з дітей, змушують їх працювати або жебрати.
- Але насильство, особливо економічне всі частіше зустрічається й у нормальних родинах, - говорить Наталя Вегриян. - Коли один зі членів родини заробляє добре, а другий заробляє мало або взагалі не працює. На цьому ґрунті постійно виникають скандали. Природно, це відбивається на дітях.
Крім того, дуже часто діти стають ізгоями й піддаються насильству з боку однокласників через помилки педагогів, які дозволяють собі принижувати учнів некоректними зауваженнями в присутності однокласників:
- Недавно була ситуація в одній зі шкіл. Дівчинка намагалася покінчити життя самогубством, тому що педагог принижувало її перед всім класом, а потім над нею почали знущатися однокласники. Педагоги повинні розуміти, що цього не можна робити в жодному разі. Якщо в ребенка щось не так, краще поговорити з ним наодинці.
Найстрашніше - те, що більшість дітей і підлітків мовчачи терплять знущання з боку батьків або однокласників. Можливо, тому, що вони просто не знають, до кого звернутися по допомогу. Про те, що ребенок піддавався насильству, що оточують довідаються лише тоді, коли він тікає з будинку або кінчає життя самогубством.
Як уже повідомляв «Таймер», недавно звів рахівницю з життям учень однієї з вечірніх шкіл Одеси, 16-літній Сергій Якубенко. Смерть хлопчика стала повною несподіванкою для його товаришів і вчителів. Мати дотепер не може повірити, у те, що її сина більше немає й не знає що підштовхнуло його на це.
Лариса Коваль, «Таймер» и блог тупо тупо блог
